Махамудра або в українській може бути "магамудра" (тиб. Phyag rGya Ch'en Po, Чагья Ченпо) - "Велика Печатка". Для початку внесемо ясність у саме поняття, а також у походження махамудри в йозі.
Можна зустріти чимало трактувань цього поняття залежно від того, до якого вчення, школи або напряму належить текст. Ми розглядатимемо одне вузьке визначення та значення махамудри, яке, на мій суб’єктивний погляд, найбільше відповідає своїй суті. Тому не треба сприймати цей розділ як посібник для досягнення цього стану або ж як єдиний правильний опис махамудри. Скоріше тут буде визначено погляд на махамудру в традиції Ваджра йоги.

Моє формулювання махамудри таке:
- процес усвідомлення поточного моменту, при якому людина не втягується в те, що відбувається, зосереджена на ключовому аспекті того, що відбувається і віддає собі звіт в тому, що відбувається. При цьому увага може бути направлено як назовні так і в середину.
результатами згодом стають:
- блаженство, ясність, неподвійність (що дає свободу від надуманості і нереальності людських і соціальних ігор, та психічних страждань).

Зважаючи на те, що на початковому етапі йога тривалий час розвивалася на території Індії та Тибету, ця традиція зазнала впливу з боку різних вчень, зокрема буддизму. У буддизмі махамудрою («великою мудрою») іноді позначають буддійський шлях загалом, усю буддійську стратегію досягнення «визволення». Мудри трактуються також як символи шести основних буддійських досконалостей (параміти): шість мудр (шан-мудра) — діадема, браслет, сережки, пояс, колесо й попіл — символізують реалізацію щедрості (дана), моральної поведінки загалом (шила), терпіння (кшанті), старанності (вірья), споглядання (дхіяна) та мудрості (праджня). Мудри отримали й інші інтерпретації, наприклад, як узагальнення кардинальних досягнень буддійської практики, як-от: очищення тіла, мови, розуму, придбання окультних «надсил».

В йозі є також визначення махамудри як процесу усвідомлення повсякденних дій, внаслідок чого ми здобуваємо перманентний стан незалученості, неупередженості, спонтанності й розрізнення. У школі тібетської йоги, де я навчався, подібна практика називається лхатонг. Вона є однією з основних поряд із шине. Шине — це практика досягнення стану спокою. Та якщо в індійських школах головною є ніродха (повна зупинка думки), то в тібетській йозі дуже цінним вважається попередній стан спокою, коли думка ще протікає, але повільно, й людина не чіпляється за неї. Але нам не завжди вдається відразу увійти навіть у стан спокою, іноді наші зусилля, спрямовані на досягнення шине, можуть, навпаки, спровокувати хвилювання розуму. В такому разі практикуючому рекомендують зайнятись не безпосередньо медитацією, а чимось, що заспокоює. Це може бути якесь хоббі, на кшталт музики, співів, малювання, ліпки, чи навіть просто прибирання оселі, прогулянка в парку. Головне — робити це без метушні й повільно, із задоволенням.

Коли внаслідок спокійної діяльності людина перебуватиме у стані спокою, вона готова приступати до практики усвідомлення (лхатонг, чи, як ми кажемо, махамудри). Слід зазначити, що, маючи певний досвід, можна досягнути усвідомленого стану й без попереднього заспокоєння (шине). Проте варто пам’ятати, що жителі сучасних мегаполісів рідко бувають спокійними, на відміну від тих, хто живе, наприклад, у поселеннях десь у горах. І хоча під час цих вправ ми ще не зупинили думку й не досягли стану неподвійності, шине і лхатонг можуть вважатися головними практиками, вони зустрічаються (хоча й у дещо іншому вигляді) в будь-якій буддійській школі. Ці практики не є спогляданням, скоріше для них підходить усім відоме слово «медитація». Коли ж думка зупинена й ми перебуваємо у стані присутності, то це називається рігпа (стан першопочаткового стану неподвійності). В інших тібетських школах йоги подібний стан може мати назву махамудри — саме цим словом ми й користуємось, бо термін «лхатонг» складний для нашої вимови. По суті, махамудра, лхатонг і рігпа мають практично однакове значення, адже основа в них — присутність.

Стан махамудри передбачає створення певного внутрішнього простору, який не включається в те, що відбувається, — тобто створення так званого внутрішнього свідка. Хоча, мабуть, правильніше сказати не «створення», а «виявлення», бо цей свідок від самого початку є в тій чи іншій формі. По суті, ми і є цей свідок. Ми стаємо незалученими свідками внутрішніх і зовнішніх подій світу, своїх переживань, флуктуацій свідомості та реакцій. З цього може народжуватися вівека — розрізнення. Такий стан є вагомою допомогою в досягненні читта-врітті-ніродхи, або ж може бути самодостатньою практикою. Наш розум має два аспекти — пустотність і ясність. Цікаво, що в індійській традиції йоги часто беруть за основу практики стан пустотності — ніродха. В тібетській традиції можуть за основу брати ясність.

Ось цитата засновника тібетської школи Дзогчен Гараба Дордже (184 рік до н. е.): «Якщо виникають думки, усвідомлюй стан, в якому вони виникають. Якщо ви вільні від думок, усвідомлюйте стан, в якому ви вільні від думок. Усвідомлення однакове в цих станах».

Таким чином, у тібетській йозі основною практикою вважається не стільки ніродха, чи, як ми звикли казати, зупинка внутрішнього діалогу, скільки саме усвідомлення. Але між цими підходами насправді немає суперечності, адже зупинку коливань розуму можна просто зробити усвідомленою. А от неусвідомлену зупинку думки в тібетській йозі вважають відхиленням від практики й можуть навіть називати «тупою медитацією». Тому рекомендується під час виконання пустотної медитації бути усвідомленими.

Основи практики махамудри

Є різні пояснення, як досягнути стану махамудри (присутності). Протилежністю присутності можна назвати відволікання. Наприклад, коли ми тренуємось, але думаємо про вечерю, тобто роз`єднуємо тіло й розум. З певної точки зору це непросте завдання, вірніше, не звичне для дорослої людини. Для утримання махамудри людині потрібно перебувати своїм розумом у цьому стані та не відвертати увагу на щось інше. Бути тут і зараз. Спочатку досягти такого усвідомлення неймовірно складно, адже розум постійно відволікається на сторонні речі та ідеї, повністю включається в події, що відбуваються. Тому на початкових етапах рекомендується усвідомлене обмеження зовнішнього впливу. Наприклад, певний період усамітнення або ж просто тривале споглядання в повній тиші й відокремленості. Для споглядання можна вибрати, скажімо, своє дихання чи стихії — воду, вогонь, повітря (небо), землю (горизонт), — або ж пустотність. Треба зазначити, що для досвідчених практиків такої необхідності немає, а є скоріш інша — перебувати у звичайних, так би мовити несприятливих умовах (про це ми поговоримо далі). Оскільки лише у звичайних умовах людина повною мірою відчуває всю силу махамудри. Коли ж вона стає здатна безперервно підтримувати усвідомленість у стані спокою і споглядання, можна переходити до практики усвідомлення повсякденних дій.

З іншої точки зору, бути тут і зараз дуже просто, в цьому стані перебувають усі маленькі діти. Тому деколи вчителі йоги кажуть, що для того, аби увійти в стан присутності, не потрібно взагалі нічого робити. Насправді так і є, але ж ми настільки звикли «щось робити» — думати про минуле, майбутнє, аналізувати, планувати і т. д., — що таке постійне напруження стає нормою. І тоді нам може здатись, що для усвідомлення необхідно ще більше напружитись. Але це не так. Треба просто згадати стан розслаблення, той стан, в якому ми перебували в дитинстві.

В тибетській йозі є дуже цікаві погляди на деякі аспекти практики. Наприклад, вважається, що людина ніколи не може відійти від духовного шляху. Все, що ви робите, є частиною вашого шляху, а іншого просто немає. Друга цікава аксіома тібетської йоги стверджує, що людина завжди усвідомлена. Як це? Істина в тому, що це дійсно так, просто ступінь усвідомленості буває різною. Так само, як у сучасних будинках можна регулювати ступінь освітленості, повертаючи вимикач і роблячи світло більш або менш яскравим. Наприклад, коли ви відчуваєте, що хочете їсти, або спати, або у сновидінні серед кошмару розумієте, що ви спите, — це і є певний рівень усвідомленості, який завжди проявлений. За допомогою йоги ми просто розкриваємо його або, можна сказати, дещо розширюємо на інші аспекти життя. Тобто нам навіть не потрібно навчатись цієї практики, бо вона є початковим станом свідомості. Водночас підготовка тіла також важлива, оскільки воно є основним інструментом пізнання світу і вмістилищем розуму. Безумовно, є взаємовплив тіла й свідомості. Саме тому для практики махамудри необхідне здоров’я, міцне тіло, яке не є схильним до захворювань. Чи можна інакше? Можна, але це надто складний шлях, як на мене. Здоровим бути зручніше й практичніше. Практика махамудри передбачає розвиток рівноваги, розслаблення і природності на трьох рівнях: тіла, розуму й мови. Наприклад, можна використовувати уповільнення рухів та мови як у практиці асан, так і в повсякденних справах, усвідомлювати всі природні аспекти й прояви тіла. Досягнення рівноваги розуму означає не чіплятися ні за що, не напружуватись надмірно та спокійно приймати природні відволікання уваги. Досягти розслаблення — значить зняти напруження розуму, залишивши все як є, відкинувши всі ідеї та думки. Коли тіло й розум стають розслабленими, людина може без будь-яких зусиль залишатися в природному стані, який сам по собі є неподвійним і непідвладним факторам, що відволікають.

Помилки у практиці махамудри

Основне, що заважає нам у практиці махамудри, — це поспіх і метушня. Вирішується це протилежними якостями: сповільнення дій і насолода, смакування того, що відбувається. Наприклад, коли сідаєте пити чай, не поспішайте, насолоджуйтеся моментом, відчувайте аромат, смакуйте кожен ковток. Або сіли в авто після тренування — зачинили двері автомобіля і дайте собі три хвилини поспостерігати за перехожими, тінями, відчуттями. Три хвилини зазвичай нічого не вирішують, натомість усувають метушню й постійну гонитву та дозволяють більше насолодитись життям, і це робить нас щасливими. Невірне трактування техніки присутності. Іноді початківці створюють надмірні зусилля й роздратовуються, коли відволікаються. Відволікання — це природна властивість розуму, тож коли ми помічаємо, що відволіклись (тобто усвідомили цей момент), просто продовжуємо усвідомлювати те, що перед нами на рівні тіла, розуму чи мови. Невірне трактування розслабленості. Зберігати тіло розслабленим не означає повністю відмовитися від усіх видів діяльності. Ми продовжуємо щось робити, але плавно, спокійно і спонтанно. Не треба усуватися від повсякденної діяльності, адже в ідеалі завданням є саме зберігати стан махамудри в тих умовах, в яких перебуваєш, а умови вже згодом змінюються під впливом нашого ставлення. Зберігати розум розслабленим не означає зробити його нечутливим або тупим. Слід прагнути підвищувати й відточувати його здатність до ясного усвідомлення. Для того щоб не втрачати гостроту усвідомлення, слід використовувати позитивні настрої (наприклад, практику внутрішньої усмішки) і ставитися до подій життя з певною часткою гумору, не сприймати все надто серйозно, вміти сміятися і насамперед — над собою. Невірне трактування незалученості. Іноді незалученість хибно розуміють як уникнення спілкування. Однак саме у спілкуванні відбувається еволюція, тому уникати його не варто. Завдяки практиці присутності ми не залучаємось емоційно до подій і спокійніше реагуємо на те, що відбувається. Водночас це не означає відсутності емоцій, адже відчувати емоції — це природно. Скоріше, ми не керуємось емоціями, а здатні ухвалювати рішення на основі мудрості. Мудрість черпається в розумінні себе (у відповіді на питання «хто я є?») і проявляється як просто більш високий стан спокою й відсутність тривоги.

Невірне трактування пустоти — це нерозуміння того, що саме існування та пустота, по суті, є одним і тим самим. Пустота (шуньята) — це не відсутність чогось, а скоріше свідомість і матерія в суперпозиції. Замість слова «пустота» можна використати термін сучасності «квантове поле» або «енергія». Просто найближчим поняттям, щоби перекласти із санскриту слово «шуньята», є саме «пустотність», хоча воно й не повністю передає суть.

Тава можна перекласти з тібетської як погляди, вірування, переконання. Якщо людина переповнена судженнями, віруваннями й трактуваннями і не є «пустою чашею», то вона не може безпосередньо осягти істину на власному досвіді. Про таку людину кажуть, що вона збилася зі шляху махамудри. Необхідно завжди лишатися відкритим світу для нового сприйняття та знання. Просто слід пам’ятати, що деякі аспекти знання виходять за рамки слів, бо слова хоч і пояснюють багато, дозволяють спілкуватись, та одночасно несуть обмеженість. Тож словами не все можна пояснити.

Йога трактує будь-які погляди й вірування як помилкові та відносні за своєю природою. Можна взяти за основу розуміння того, що є абсолютна й відносна точка зору. Наприклад, те що нічого не має значення, — це абсолютна точка зору, а те, що скручування — це погано, буде відносною точкою зору, попри те, що вони шкодять хребту. Вміння одночасно сприймати абсолютну й відносну точки зору звільняють нас від жорсткості переконань і вірувань, натомість додають свободи мислення. Практикуючий починає розуміти, що на деякі запитання відповідь може бути одночасно і «так» і «ні».

Очікування плодів практики є відходом від махамудри. Махамудра практикується як «дія без нагороди». Якщо ж людина не знає, що практика махамудри (тобто шлях) за своєю суттю не відрізняється від досягнення мети махамудри (плід) та що всі чудові набуття мають місце в самій практиці, то вона схильна вважати, що спочатку йде сама практика, а реалізація слідує за нею, та що в такий спосіб «просвітлення» є плодом практики. На повсякденному, звичайному рівні подібний підхід, можливо, є правильним, але з погляду махамудри про таку людину кажуть, що вона збилася зі шляху.

Відсутність віри. Як не дивно, у йогів теж є вірування, але не релігійні. Якщо людина може щиро та старанно докладати зусиль у практиці махамудри, але водночас не має непохитної віри в саме вчення йоги, то вона схильна плекати «таємну» надію, що одного разу зможе зустріти вчення, що перевершить навіть йогу. Це також буде ознакою відходу від махамудри. Наприклад, вам дали детальне пояснення махамудри, а ви все далі й далі шукаєте якогось дива або вчителя, інше вчення, відвідуєте безкінечні семінари «просвітлених» замість того, щоби просто практикувати присутність. Річ не в тім, що не треба відвідувати семінари чи слухати вчителів, а в тім, що помилкою є шукати ще щось після махамудри. А семінари, які ми відвідуємо, навпаки, мають допомагати нам бути присутніми, не відволікатися. Уява, що є духовне і є матеріальне. Насправді це одне й те саме: людина, що б вона не робила, не може зійти з духовного шляху. Не потрібно тікати в Гімалаї чи пустелю, слід привносити махамудру в буденне життя. Хто не знає, що зцілення та те, що зцілилося, по суті є одним, той схильний підтримувати ідею, що практика йоги (засіб зцілення) та бажання-пристрасті (те, що зцілилось, або те, що має бути зціленим) є абсолютно різними поняттями. Це також є відходом від ідеї махамудри.

Три основні види переживань махамудри

Хоча ми й казали про те, що в махамудрі сам шлях і є плодом, все ж варто додати, що внаслідок практики присутності наша свідомість і світосприйняття змінюються. Споглядальна практика махамудри призводить до трьох видів переживань: Блаженства, Ясності та Неподвійності. Залежно від стартового стану практика може принести сильний захват і піднесення або ж ледь помітні комфорт і безпричинну радість. Під час переживання Блаженства дехто відчуває, як тіло охоплює величезне піднесення, що не слабшає навіть за несприятливих зовнішніх обставин, таких, як сильна спека або холод. Іншім може здатися, що тіло й розум зникають, а самі вони сповнюються радості — такої сильної, що іноді починають голосно сміятися. Ще хтось відчуває себе сповненим натхнення та ентузіазму, або ж його охоплюють безмежний спокій, задоволеність та щастя. Екстаз може бути настільки інтенсивним та глибоким, що людина перестає помічати зміну дня і ночі. Та найчастіше ми просто відчуваємо, що стали щасливішими й більше усміхаємось.

Переживання Ясності виникає зі стану розрізнення (вівека), який є наслідком тривалої практики. Позбувшись врітті (хвилювання розуму), людина стає здатною ясно поглянути на себе та на світ навколо з нової точки зору.

Переживаючи стан Неподвійності, або відсутності дуальності, багато хто може усвідомити, що всі речі стали пустотними, побачити пустотну природу світу. Хтось скаже, що все стало рівнозначним або що нічого не існує. Інші сприймають усі речі як такі, що позбавлені самосутності, або ж починають розуміти, що тіло й розум насправді не існують; іноді досягають справжнього осягнення Пустоти. Людина стає здатною зрозуміти єдність усього. Адже одним із варіантів перекладу слова «йога» є «єдність». Жодне з названих переживань не можна розглядати як здійснене та кінцеве, не треба прив’язуватися до них. Найважливішим є переживання Неподвійності. Переживання ж Ясності та Блаженства може призвести до оман та навіть виявитися шкідливим, хоча зазвичай є просто приємним свідченням вірної практики.

Найглибиннішим з усіх усних повчань із махамудри є таке: Відкинь усі прихильності, не чіпляйся ні за що — і перед тобою одразу ж постане Суть.

Основою практики махамудри є два положення — невчинення зусилля й невнесення коректив. Однак треба чітко розуміти, що мається на увазі під невнесенням поправок. Джецун Міларепа дав чітке пояснення цього принципу: «Треба знати три речі щодо практики невнесення поправок. Якщо не робити поправок щодо блукаючих думок, бажань та пристрастей — людина потрапляє в найнижчі царства. Якщо не робити поправок щодо Блаженства, Ясності та Неподвійності — людина потрапить у три царства самсари. І тільки щодо іманентного Розуму не потрібні жодні поправки».

Протягом усього дня, під час споглядання та після нього слід намагатися не втрачати Суть. Інакше кажучи, треба намагатися привносити досвід усвідомлення у всі види повсякденної діяльності.

Цілком зрозуміло, що людина може відволіктись під час виконання повсякденних обов’язків, забувши таким чином Суть. Та вона має постійно намагатися вертати усвідомлення. Якщо це вдасться зробити, Суть одразу ж проявиться знову.

Як йога починається тоді, коли ми згортаємо килимки після занять, так і практика махамудри не закінчується зі щоденними справами, вона триває навіть уночі. Слід прагнути того, аби не втрачати самоусвідомлення упродовж дня й ночі. Вкрай важливою є практика махамудри під час сну та у сновидіннях (йога-нідра, йога-мілам). Але усвідомлення вночі з’явиться лише тоді, коли буде достатньою денна практика махамудри. Нічна практика (йога-нідра) є більш «тонкою» та потребує попередньої підготовки вдень. Якщо людина не здатна утримувати стан махамудри в повсякденних справах, треба спочатку більше часу приділити розслабленню, практиці асан та спогляданню, створюючи в такий спосіб сприятливі умови. Бажано пам’ятати про необхідність практики без особливого напруження, а тому іноді варто влаштувати собі відпочинок на один день. Не хвилюйтеся, якщо вам не вдається утримувати усвідомлення впродовж цілого дня, просто практикуйте по кілька хвилин 3–4 рази на день.

Пахомов Анатолій © 2017 із книги "Хатха йога. Коректний підхід до хребта"